Наркоманія (грец. narkе — заціпеніння, сон + manіа — божевілля, пристрасть, потяг) — загальна назва хвороб, що проявляються патологічним потягом до постійного вживання в зростаючих кількостях наркотичних препаратів і наркотичних речовин внаслідок стійкої психічної й фізичної залежності від них з розвитком абстиненції (див. Абстиненція) при припиненні їх вживання. Н. призводить до глибоких змін особистості та інших розладів психіки, а також до порушень функцій внутрішніх органів. Причини зловживання наркотичними речовинами та формування наркотичної залежності складні й різноманітні. Поряд з особливостями організму велике значення мають соціальні фактори: соціальна невлаштованість, відсутність кваліфікації або роботи, бажання вийти зі стресу, зумовленого стрімким темпом життя і т.д. Певне значення мають психічні хвороби (деякі форми шизофренії); провокаційна інформація, а також бажання набути власного досвіду; призначення наркотичних препаратів у невиправдано високих дозах або без достатніх показань; при самолікуванні через доступність наркотичних препаратів; тяжкі хронічні захворювання, пов’язані з тривалим застосуванням наркотичних препаратів та ін. У формуванні механізму розвитку Н. беруть участь особливі умовно-рефлекторні зв’язки, деякі нейромедіаторні та біохімічні процеси, що відбуваються в головному мозку. У формуванні Н. певну роль відіграє активація детоксикуючих ферментів печінки. У розвитку деяких синдромів, типових для Н., незаперечне значення має, напевне, вплив наркотиків на обмін нейропептидів (ендорфінів, енкефалінів) і вміст циклічних нуклеотидів. Втручання наркотиків, особливо опіатів, у нейромедіаторний обмін на різних функціонально-структурних рівнях організму призводить до функціональних порушень як ЦНС (у т.ч. на рівні гіпоталамусу), так і периферичної нервової системи. Ураження різних систем організму пов’язане також із пригніченням окиснювальних процесів у тканинах. Загальними ознаками всіх форм Н. є фізичне виснаження, слабкість, низька функціональна активність усіх фізіологічних систем. У динаміці становлення Н. умовно можна розрізнити 3 стадії: початкову, або I — адаптація (зміна реактивності організму і поява психічної залежності); хронічну, або II — завершення формування фізичної залежності (абстиненція, виникнення у деяких випадках психозу, полінаркоманії); пізню, або III — виснаження всіх систем організму (зниження толерантності, загальної реактивності, психічної, соматогенної, неврологічної; затяжна тяжка абстиненція, недоумство).
Синдром зміненої реактивності характеризується типовою зміною переносимості (толерантності). Чутливість поступово знижується. Толерантність для Н. є неспецифічним симптомом, який відображає загальну фізіологічну закономірність — можливість до адаптації. Діагностичного значення цей симптом набуває при досягненні хворим так званої межі (напр., коли летальна для здорової людини доза наркотику легко переноситься наркоманом). Потім настає поступове зниження переносимості і попередні дози викликають гострий токсичний ефект. Змінена реактивність при Н. проявляється зміною картини сп’яніння. Починається поступове зниження ейфорії, хворий підвищує дозу наркотику. Потім, незважаючи на підвищення дози, стан ейфорії якісно змінюється, знижується інтенсивність першої фази (власне ейфорії), скорочується друга фаза, зникає завершуючий її сон. З розвитком хвороби поступове послаблення седативної дії змінюється її повним зникненням (наркотик починає діяти на наркомана збуджуюче). Трансформація седативної дії наркотику в стимулювальну — один із основних симптомів Н. Синдром зміненої реактивності свідчить про адаптацію до високого рівня шкідливості, зміну реакції організму на цю шкідливу дію, тобто про новий (патологічний) рівень гомеостазу.
Синдром психічної залежності включає два основні симптоми: нестерпний потяг до вживання наркотику та досягнення психічного комфорту при інтоксикації наркотиками.
Синдром фізичної залежності викликає симптом фізичного потягу до наркотику, можливість досягнення фізичного комфорту в стані інтоксикації, а також абстинентний синдром. Більш інтенсивний за силою фізичний потяг визначає поведінку наркомана і супроводжується психосоматичними та нервово-вегетативними змінами: рухливістю, балакучістю, блідістю, розширенням зіниць, сухістю слизових оболонок, тахікардією, м’язовою гіпертонією та судинною гіпертензією. Після прийому наркотику функціональні показники нормалізуються, проявляється його стимулювальний ефект. З розвитком наркозалежності настає фізичне виснаження, стимулювальний ефект наркотику внаслідок цього послаблюється. Абстинентний синдром будь-якого генезу характеризується психічним напруженням, тривогою, неспокоєм, безсонням, відсутністю апетиту, судинною гіпертензією, тахікардією, зменшенням маси тіла. Лікування при першому зверненні по допомогу проводиться в стаціонарі наркологічного диспансеру, а при повторному зверненні й відсутності сформованого рецидиву — амбулаторно, і включає дезінтоксикацію й купірування абсистентних проявів, активне антинаркотичне лікування й підтримувальну терапію. Розрізняють декілька видів Н. залежно від зловживання певною наркотичною речовиною. Н., зумовлена зловживанням препаратами конопель (гашишизм), яка посідає одне з перших місць у світі, пов’язана з прийомом препаратів індійських, американських, чуйських, дикорослих та інших видів конопель, що ростуть у Південній Америці, Африці, Азії, у т.ч. і Середній Азії. Гашиш — смолиста речовина, яку отримують із квітучих верхівок, листя, пагонів конопель, містить канабіноїди (особливо тетрагідроканабінол).
Гашиш курять, змішуючи з тютюном, приймають всередину, жують, підмішують до ласощів і напоїв, проте основний спосіб застосування — куріння. При курінні наркотичний ефект виявляється через кілька хвилин, а при прийомі всередину — через 0,5–1 год. Дія однієї дози триває 3–5 год, інколи 12 год і більше. При вираженій інтоксикації у хворого мрійливий вираз обличчя, відзначаються одурманеність, ейфорія, розслаблення, підвищена чутливість до зовнішніх подразників, порушення сприйняття навколишнього середовища (просторове і часове), зниження пам’яті, послаблення уваги, поведінка часто буває безглуздою, з недоречним нестримним сміхом, балакучістю. Можливі агресивні дії, деколи навпаки — апатія й байдужість до оточуючих. При тривалому вживанні препаратів конопель знижуються інтелектуальні здібності, поступово наростає деградація особистості, формується емоційна нестійкість, втрачаються морально-етичні установки, у багатьох випадках виникають затяжні галюцинаторно-маревні психози. Для цього типу Н. характерне незначне підвищення толерантності до дії наркотичного препарату. Абстинентний синдром проявляється слабко, оскільки розвивається переважно у разі частого вживання препаратів конопель у високих дозах. Н. морфінного типу пов’язана із вживанням наркотиків, до яких відносять опій і його препарати (Омнопон та ін.), близько 20 алкалоїдів і дериватів опію (морфін, кодеїн, тебаїн, героїн та ін.), синтетичні препарати з морфіноподібною дією (фенадон, тримеперидин і та ін.). Н. морфінного типу поширена в місцевостях, де вирощують та обробляють мак: Індія (основний легальний виробник), Австралія, Китай, Корея, Японія, Афганістан, Пакистан, Іран, Лаос, М’янма, Таїланд, Мексика, а також країни балканського регіону і середньоазіатські країни СНД. Лише четверта частина всього обсягу вирощуваного опію використовується для медичних цілей. Опій — натуральний продукт, що виділяється при надрізанні незрілих коробочок маку. Молочний сік, що витікає з надрізів, збирають вручну і висушують на повітрі, при цьому утворюється опійна смола або опій-сирець. Кількісний склад опію залежить від умов зростання, клімату, сорту і віку рослин тощо. Основний алкалоїд опію, що зумовлює його наркотичні властивості, — морфін (носкапін і папаверин не мають наркотичної активності). Морфін-сирець, добутий з опію, часто використовують для отримання героїну. Залежно від методики екстракції й очищення він може виходити дуже чистим або, навпаки, містити у вигляді домішок інші алкалоїди опію: кодеїн, що дає в процесі приготування героїну домішку ацетилкодеїну, наркотин, а також неалкалоїдні компоненти, зокрема меконову кислоту. Героїн — наркотик, що отримується з морфіну шляхом його ацетилювання з утворенням активної діючої речовини — діацетилморфіну. Летальні дози: морфін — 200 мг; кодеїн — 800 мг; героїн — 60–200 мг. Суміш героїну і кокаїну (спідбол) як при в/в введенні, так і при курінні, підсилюють дію кожного наркотику на організм і психіку. Звикають до морфінових препаратів порівняно швидко. Опій застосовують внутрішньо, підшкірно, в/в або вдихають дим — опіокуріння. Кодеїн застосовують усередину; морфін, тримеперидин — підшкірно, в/в. Вводять наркотик в усі доступні частини тіла, часто нестерильним шприцом, розводять препарат у сирій воді. Тенденція до швидкого підвищення дози зумовлена підвищенням толерантності до засобу. Через 20–30 с після введення препарату відчувається хвиля тепла, що проходить по спині, свербіж у ділянці обличчя — ніс, лоб, підборіддя, шия, сухість у роті; зіниці звужуються, відзначається тривала загальмованість, зосередженість на фізичних відчуттях, що змінюється припливом приємного тепла і важкості в ногах, у всьому тілі. З’являються ілюзорні видіння, марення. На стіні, стелі, в малюнках килима, шпалер ввижаються різні химерні приємні картини. Потім настає сон, що триває 3–4 год. Проте після пробудження можливий поганий настрій, пригніченість, загальний дискомфорт. Гостре отруєння характеризується ейфорією, станом вираженого збудження. Початкова стадія Н. характеризується систематичним вживанням наркотика, швидким підвищенням дози (підвищення толерантності). Відзначається комплекс психічних дегенеративних стигм. Тривалість початкової стадії становить від 2–3 до 6–8 міс. Хронічна стадія характеризується систематичним регулярним прийомом наркотичного засобу. Доза введеного наркотику може досягати апогею. Поступово формується абстиненція. Тривалість цієї стадії — 5–10 років. У пізній стадії захворювання знижується толерантність приблизно на 1/3 дози, що приймалася раніше. Без прийому наркотику наркоман зовсім втрачає здатність до активної діяльності, особливо трудової, він безвільний, безініціативний. Головний синдром — абстиненція, що настає через 8–12 год після прийому наркотику.
У наркоманів характерний зовнішній вигляд: здаються старшими за свій вік, як правило, вони виснажені, колір шкіри сіро-землистий. Для них властиве раннє облисіння, посивіння, ламкість, крихкість кісток, зубів, лущення шкіри. У багатьох наркоманів виявляють тромбофлебіт нижніх кінцівок, у місцях уведення наркотиків — рубці. У більшості відзначають захворювання серцево-судинної системи, печінки. Для цього контингенту наркоманів властива тривала стійка астенія. Н. амфетамінного типу пов’язана з прийомом амінів-амфетамінів (фенамін, фенатин, дексамфетамін, метамфетамін та ін.), які викликають збудження, поширена переважно в країнах Європи і США, проте меншою мірою, ніж інші види Н. Найчастіше амфетамін приймають всередину, рідше — в/в або вдихають.
Вживання амфетаміну супроводжується припливом енергії, сил, підвищенням активності, посиленням інтелектуальної продуктивності, пожвавленням. Ефекту, який викликав би ейфорію, не відзначають, а його дія схожа до такої, як при вживанні кави або чаю. Підвищення доз речовини зумовлено психічною й фізичною втомою, виснаженням організму. Систематичне вживання амінів призводить до розладу сну й апетиту, швидкої витрати ресурсів організму внаслідок перенапруження. У стані абстиненції внаслідок тривалого застосування препарату відчувається спустошеність, глибока втома, потреба у тривалому сні. Як правило, після виходу з психотичного стану протягом тривалого часу зберігається астенічний стан з апатичністю й підвищеною втомою. Ефедронова Н. — викликана вживанням із немедичною метою спеціальним чином обробленого ефедрину — ефедрону, більше поширена в країнах СНД. Хронічне вживання ефедрону можна віднести до одного з найзлоякісніших видів Н. у зв’язку з тим, що психічна залежність від нього розвивається надзвичайно швидко (після декількох ін’єкцій препарату, а іноді — й після першої). За хімічною структурою та дією ефедрон належить до групи амфетамінів, а клінічна картина ефедронової Н. близька до Н., спричиненої зловживанням фенаміном. Ефедрон вводиться з наркотичною метою в/в від 2 до 80 мл/добу, доза варіює залежно від стадії Н., частоти введення, індивідуальних особливостей організму. Наркотичний ефект розвивається відразу або через 15–20 хв після введення і триває 6–8 год. Поступово з підвищенням толерантності, цей період зменшується до 2–3 год, що супроводжується скороченням часу між ін’єкціями, кількість яких у деяких випадках досягає 10 разів на добу і більше. Для стану наркотичного сп’яніння характерне суб’єктивне приємне переживання відчуття ейфорії, приплив енергії, легкості тіла, ясності думки, підвищена працездатність. Весь світ сприймається в приємних веселкових тонах, втрачається відчуття часу, загальний стан визначається як «стан щастя, всесвітньої радості». Введення наркотику супроводжується вегетосудинними порушеннями: відчуттям повзання мурашок, «волосся встає дибки на голові», розвиваються тахікардія, підвищення АТ, сухість у роті. Після періоду інтоксикації настає різке погіршення самопочуття й настрою з відтінком підвищеної тужливої дратівливості. Через деякий час ефект ейфорії від ефедрону поступово спадає, введення препарату лише дещо зменшує слабкість, млявість і дратівливість, що накопичується від ін’єкції до ін’єкції. Абстинентний синдром проявляється переважно психічними порушеннями у вигляді депресії, астенічного синдрому, соматовегетативними розладами.
Н., викликана галюциногенами, посідає особливе місце серед видів Н., поширених у Північній Америці і країнах Європи. До речовин, які здатні викликати галюцинації, належать діетиламід лізергінової кислоти, псилоцибін, виділений із мексиканського гриба, ерготамін та ін. Цей тип Н. поширений серед психічно неврівноважених і соціально невлаштованих людей, які не можуть пристосуватися до прийнятих у даному суспільстві норм життя. Дія препаратів починається через 10–20 хв і навіть через 2–3 год після введення (залежно від індивідуальних особливостей організму, способу прийому, дози, ступеня психологічного опору). Тривалість дії — від кількох годин до кількох діб (тижнів). Стан інтоксикації супроводжується вираженими психічними розладами психотичного рівня. На фоні піднесеного настрою, ейфорії розвиваються численні безперервні галюцинації з переважанням зорових образів яскравого сценічного, кіноподібного характеру з гамою галюцинарних переживань незвичайного, фантастичного змісту, які супроводжуються найчастіше захопленням, здивуванням, блаженством. Під впливом галюциногенів може відбуватися візуалізація кольору і звуку. За суб’єктивними відгуками, можна «чути колір» і «бачити звуки». Інтенсивність дії зростає при заплющених очах, з одночасним прослуховуванням музики. При гострій інтоксикації відзначають нудоту, блювання, слиновиділення, знижується АТ, настає збудження, іноді атаксія, спастичний параліч і навіть смерть від паралічу дихального центру. Найнебезпечнішим наслідком вживання галюциногенів є порушення здатності логічно міркувати, що призводить до прийняття неадекватних рішень і нещасних випадків. Барбітурова Н. (барбітуратизм) — відзначається при зловживанні препаратами групи барбітуратів і формується поступово, в основному внаслідок самолікування тривалих порушень сну і переростає в залежність при безперервному прийомі в дозах, що перевищують звичайні терапевтичні. Характеризується порушенням координації, загальмованістю, невиразним мовленням, пригніченням сухожильних рефлексів та ін. Можливі рухова і сексуальна розкутість, агресивна поведінка. Психічні порушення досить різноманітні: сонливість, ейфорія, депресія, емоційна лабільність, дратівливість, ворожість. Іноді спостерігаються параноїдальні реакції, суїцидальні тенденції; увага ослаблена, пам’ять знижена. Абстинентний синдром проходить важко, а за відсутності адекватної терапії можлива смерть. Кокаїнова Н. (кокаїнізм) характеризується швидким розвитком вираженої психічної залежності. Основна діюча речовина — кокаїн, виділяється з листя куща коки, який містить 1% кокаїну та росте в Південній Америці, а також культивується на деяких островах Індійського океану і в багатьох інших країнах, кількість яких постійно зростає. Синтетичний кокаїн добувають з екгоніну. Кокаїн легко всмоктується через слизову оболонку носа, тому в основному цей наркотик вдихають. Проте найтяжчі наслідки виникають при в/в введенні кокаїну. Чутливість організму до кокаїну дуже висока. У дозі 0,01–0,03 г кокаїн викликає ейфорію, а в дозі 0,05 г при швидкому всмоктуванні може спричинити смертельне отруєння. При отруєнні кокаїном відзначають загальну слабкість, запаморочення, тахікардію, аритмічний пульс, збліднення, розширення зіниць. Загрозливими симптомами отруєння є втрата свідомості, частий, ниткоподібний пульс, кома, судоми, зупинка дихання, смерть настає від паралічу дихального центру. Бажання повторно відчути ейфорію й стимулювальну дію кокаїну призводить до розвитку кокаїнізму. Фізична залежність від кокаїну не виникає; абстинентний синдром виявляється вираженою депресією. Зростання толерантності не відбувається (дія однієї й тієї ж дози не слабшає, а в деяких випадках можлива навіть підвищена чутливість до дії препарату). При кокаїновій Н. увагу психіатрів привертають кокаїнові психози.
Полінаркоманія — одночасне зловживання кількома наркотичними речовинами. Основними причинами полінаркоманії є: 1) зниження або відсутність бажаного ефекту ейфорії від прийнятого наркотичного препарату через толерантність, що підвищується. У цьому випадку обирають сильніший наркотик (досить часто курці гашишу «сідають на голку», тобто вдаються до введення опію або його дериватів, продовжуючи вживання препаратів конопель); 2) порушення сну (стійке багатоденне безсоння примушує вдаватися до застосування снодійних препаратів, які, у свою чергу, викликають розвиток залежності; у такому разі вживання снодійних ЛЗ стає постійним, а їх дози поступово підвищуються); 3) звичний наркотик стає важкодоступним, найчастіше у зв’язку з фінансовими проблемами споживача, що призводить до вживання не тільки наркотичних препаратів, а й інших речовин з токсичною дією, у т.ч. алкоголю. Клінічна картина полінаркоманії тяжча, визначається не простою сукупністю дії окремих наркотичних речовин, а результатом їх взаємодії. Відзначають зміни особистості, асоціальну поведінку, часто — затяжні психічні розлади, виражене зниження мнестичних та інтелектуальних функцій. Прогноз полінаркоманії завжди несприятливий. У лікуванні Н. можна виділити 3 етапи: на першому застосовують нейролептичні препарати або периферичні блокатори адренорецепторів. Тривалість першого етапу лікування становить приблизно 2–3 тиж; другий етап спрямований на відновлення функціональної переваги вегетативної нервової системи за допомогою вегетотропних препаратів та фізіотерапевтичних процедур. Тривалість — 1–1,5 міс; третій етап — загальнозміцнювальна терапія, дієтотерапія, вітамінотерапія тривалістю 2 міс. Профілактика Н. в сучасних умовах здійснюється за допомогою низки медичних та соціальних заходів.
Бабаян Э.А., Гонопольский М.Х. Наркология. — М., 1987; БМЭ. — М., 1979; Дунаевский В.В., Стяжкин В.Д. Наркомании и токсикомании. — Л., 1990; Личко А.Е., Битенский В.С. Подростковая наркология. — Л., 1991; ЮЕ. — К., 2002.